Російська Православна Церква «РПЦ»
Збочення християнства
Російська Православна Церква в Швеції та Білорусі
Шановна Аудиторія,
Повна стаття складається з двох частин і описує причетність Російської Православної Церкви (РПЦ) до викрадення моїх доньок Анті та Олександри.
Ви дивитесь фотографії Інтерполу моїх доньок, які були викрадені зі Швеції та вивезені до Білорусі 18 квітня 2017 року. Їхня білоруська мати Людмила Трафімович здійснила це викрадення за участю своєї подруги Марії Хацановської та Російської Православної Церкви.
Anthoula and Alexandra Cheropoulou Abducted 2017
З тих пір я почав судовий процес у Білорусі, використовуючи всі законні засоби для повернення моїх доньок до їхнього дому в Стокгольмі, де вони народилися, використовуючи та покладаючись на принципи Гаазької конвенції щодо міжнародного викрадення дітей.
Частина 1.
Священик Віталій Бабушин і
Марія Хацановська, вона ж Марія Каберська
У першій частині статті описується причетність «Російської Православної Церкви в Стокгольмі-Швеція» та двох ключових фігур до цієї трагедії, священика Віталія Бабушина та Марії Хацановської, вона ж Марія Каберська.
Частина 2.
Підприємець Андрій Лемешонок, менеджер
Свято-Єлисаветинським жіночим монастирем в Мінську
У другій частині статті розповідається про причетність «Російської Православної Церкви в Мінську-Білорусі» та священика Андрія Лемешонка, який керує Свято-Єлисаветинським жіночим монастирем у Мінську.
Короткий зміст всієї статті про
Російська Православна Церква
Мої дві доньки, Анті та Олександра, були викрадені 18 квітня 2017 року зі Швеції та вивезені до Білорусі їхньою білоруською матір’ю Людмилою Трафимович. На мою думку, Російська Православна Церква у Швеції керувала та заохочувала Людмилу до скоєння цього злочину.
Цей важкий негативний вплив, промивання мізків і маніпуляції почалися в 2014 році, коли Росія анексувала Крим. Після 2014 року Російська Православна Церква за кордоном почала активно просувати російську політику, щоб допомогти зміцнити російські інтереси на міжнародному рівні.
З самого початку я знав, що хтось допоміг моїй колишній дружині, Людмилі Трафимович, спланувати та здійснити викрадення наших дітей. Цей «Хтось» був пов’язаний з Російською Православною Церквою, яку вона відвідувала в Маріаторгет (Стокгольм), розташованому за адресою Bellmansgatan 13, Södermalm («Русская Православная Церковь Московского Патриархата в Швеции»).
Після викрадення моя колишня дружина Людмила Трафимович ховалася 31 день з нашими дітьми. Вся зібрана інформація свідчить про те, що вона переховувалася в Свято-Єлисаветинському жіночому монастирі у Мінську, Білорусь під опікою священика Андрія Лемешонка.
Вона також і зараз там працює, про що мені повідомив пан М.Е. Маслов з Управління Освіти Білорусі 16 листопада 2019 року. Пан Маслов також повідомив мені, що моя донька Анті навчається в монастирській школі «Іхвіс», якою керує священик Андрій Лемешонок у Свято-Єлисаветинському жіночому монастирі в Мінську.
Мені знадобилося майже п'ять місяців, щоб нарешті отримати підтвердження через Міністерство Освіти Білорусі, яку школу відвідують мої діти. Тому що, на жаль, моя колишня дружина відмовилась давати мені цю інформацію, незважаючи на всі мої спроби.
Зараз і моя молодша донька Олександра відвідує цю монастирську «Сектантську школу» з вересня 2021 року. Деякі фотографії на сайті Свято-Єлисаветинського монастиря це чітко підтверджують.
Занадто багато «збігів» тут, ви не згодні?
Тому я впевнений, що все це Викрадення сплановано і організовано заздалегідь священиком Віталієм Бабушиним і Марією Хацановською, вона ж Каберська. І, звісно, ж священиком Андрієм Лемешонком, який завершив цей грандіозний план, прихистивши мою колишню дружину та моїх дітей у Свято-Єлисаветинському жіночому монастирі у Мінську, який він очолює як протоієрей. Таким чином я повністю відрізаний від своїх дітей, і маю мінімальний шанс зв’язатися з ними там.
Ця стаття має мету переконатися, що люди розуміють, як діє і думає Російська Православна Церква. Як вона може знищувати сім’ї людей, і як вона також може красти дітей, щоб потім розміщувати їх у монастирі. Це найпростіший спосіб виховувати нове покоління «гітлерюгендів», вірних і відданих прихильників «диктаторів Путіна і Лукашенка», і підтримувати безжальну і примітивну «паразитарну ідеологію» «Руського миру».
Зрештою, йдеться лише про бізнес Андрія Лемешонка та «Російської Православної Церкви», який тісно пов’язан з «псевдоцарем» Путіним.
Джерело:
Guardian: 2022.03.05 Володимир Путін: диво-захисник християнства чи найзліша людина?
Aljazeera: 2017.10.17 Путін і «торжество християнства» в Росії (!?)
І тепер, звичайно, жодна «диявольська» культура із Заходу не може «зашкодити» моїй колишнії дружині чи моїм дітям. Тому що ці люди, на жаль, щиро вірять, що насправді зробили щось надзвичайне.
У своєму сліпому фанатизмі, хворій гордості та егоїзмі, підживлених ненавистю до всього, що відрізняється від їхніх вірувань, вони не усвідомлюють, що діють проти того, що говорить Біблія.
Я також хотів би зазначити, що одразу після викрадення я почав судовий процес як у Швеції, так і у Білорусі, щоб повернути доньок додому. Гаазька заявка була подана 26 квітня 2017 року до Міністерства Закордонних справ Швеції і з цієї дати має юридичну силу!
Хоча я отримав одноосібну опіку над своїми дітьми, Білорусь не повернула їх додому в Швецію, звідки їх викрали. Вони ігнорують і не поважають Гаазьку конвенцію про викрадення дітей, яку вони підписали раніше і тому зобов’язані поважати. Мати моїх дітей Людмила Трафимович переховується від мене, не відповідає на мої повідомлення, не повідомляє мені про здоров’я моїх доньок, робить усе можливе, щоб порушити мої батьківські та опікунські права.
Крім того, з початку квітня 2020 року спалах коронавірусу та пандемія починають ставати все більш очевидними в усьому світі та в Білорусі також. Але, на жаль, протоієрей Андрій Лемешонок виявив злочинну безвідповідальність, байдужість та повністю знехтував існуванням ризиків, пов’язаних із смертельним коронавірусом! Як ми всі знаємо, Андрій Лемешонок несе відповідальність за управління Свято-Єлисаветинським жіночим монастирем, яким він керує як своїм бізнесом.
Бізнесмен Андрій Лемешонок зробив вигляд, що все нормально, хоча в монастирі вже була вірусна інфекція, яка продовжувала поширюватися. На що сподівався монастир і особисто Андрій Лемешонок, ніхто не знає, адже вірус неможливо обдурити або підкупити. Згодом у ЗМІ почали публікувати факти про те, що відбувалося в монастирі. Державна влада Білорусі наказала закрити монастир на пару тижнів!
За інформацією з квітня 2020 року в Інтернеті, люди, пов’язані з монастирем, уже хворіють:
# Священик Артемій Тоноян перебуває на лікарняному через флюс і синусит.
# Священик Олександр Пашковський хворіє на запалення легенів, але хвороба протікає без ускладнень, він проходить лікування.
# Отець Сергій Нежборт і отець Сергій Фалей мають початкову стадію захворювання, тому етіологія поки не встановлена.
# Протоієрей Василь Лесько, 92 роки, справді перебуває в реанімації з діагнозом пневмонія. Він не є монастирським кліриком і не брав участі в пості та великодніх богослужіннях у монастирі.
# У двох монахинь монастиря (зі 130) підтверджений діагноз COVID-19. Це монахиня Олексія (Юдина Олена Володимирівна) та монахиня Параскева (Горностаєва Світлана Василівна), вони госпіталізовані!
# Монахиня Марія (Литвинова Лідія Іванівна), яка проживала з хворою черницею Параскевою, була госпіталізована 22 квітня 2020 року в очікуванні результатів аналізів.
# Монахиня Анфіса (Адамович Наталія Євгеніївна) захворіла, у неї була висока температура, вона пройшла обстеження, зараз знаходиться в своїй кельї. Її стан стабільний, вона чекає на результати аналізів.
# Послушниця Зінаїда (Дубаневич Зінаїда Йосифівна) захворіла, у неї була висока температура. Вона пройшла обстеження, але не госпіталізована.
Джерело:
Наступного дня, 24 квітня 2020 року, була опублікована ще одна стаття. Цього разу до редактора «Русского репортера» Марини Ахмедової зателефонували деякі відчайдушні черниці. Вони розповіли, що керівництво монастиря бреше і 100 із 130 монахинь хворіють на коронавірус:
Джерело:
Я маю інформацію, що моя молодша донька Олександра потрапила (на початку травня 2020 року) до якоїсь лікарні десь у Мінську. Проте її мати відмовилася надати мені будь-яку конкретну інформацію про її діагноз чи стан здоров’я. Останній раз, коли я розмовляв з матір’ю своїх дітей у травні 2020 року, вона лише сказала мені, що в Олександри була інфекція, але вони обидві сильно кашляли. Нажаль на цьому все не зупинилося.
Приблизно через три тижні я дізнався, що моя старша донька Анті також хвора. І Олександра, і Анті заразилися Covid-19 від своєї матері в монастирі, який вона відвідує та в якому працює. Це підтверджена інформація, а також з надійного джерела мені повідомили, що стан здоров’я моїх дітей під наглядом!
Звісно, ніхто не повідомив мене про цей факт. Я дізнався про це лише тому, що після багатьох спроб мені нарешті вдалося зв’язатися зі своєю старшою донькою Анті (на початку травня 2020 року), яка підняла трубку в квартирі пані Трафимович. Анті жила там зі своєю тіткою, яка спостерігала за нею. Її тітка не тільки спостерігала за нею, але й стояла поруч з Анті, диктуючи, що відповідати на мої запитання. Не зважаючи на моє погане знання російської мови та завдяки деяким словам, які Анті все ще пам’ятала з грецької мови, я зрозумів, що щось не так!
За сприяння та підтримки мого адвоката пана А.К. ми негайно звернулися до органів Державної влади Білорусі з проханням отримати відповіді щодо «стану здоров’я» моїх дітей. А також, хто про них доглядав? Це було як похід на Голгофу, про який я міг би написати книгу, і, швидше за все, вона стала би бестселлером! Нарешті, через п’ять місяців ми отримали виписки з медичних карток моїх дітей. Читати їх було не смішно, і я зрозумів, чому Людмила Трофимович неохоче розповідала мені що-небудь про моїх дітей.
Я міг би легко написати книгу про те, як білоруські суди ігнорують будь-які принципи Гаазької конвенції та міжнародного права. Як їх корумпована правова та політична система вандалізує, перекручує та заперечує будь-яку справедливість щодо батьків-іноземців, у яких забрали дітей.
ГОЛОС НАРОДУ — ГОЛОС БОЖИЙ
На основі мого особистого досвіду, а також загальнодоступної інформації про цей монастир, Андрія Лемешонка, його сина Дмитра Лемешонка та черницю Тавіфу, я цілком переконан, що мої діти (і, можливо, не тільки мої) перебувають в полоні в цьому екстремістському, ультра націоналістичному, фашистському тіньовому комерційному гнізді, яке офіційно керується як «Монастир зі школою».
Моїх дітей жорстоко експлуатують але вони не
протестують проти цього та не реагують через їхній вік.
Я не хочу, щоб мої діти стали такими ж як син Андрія Лемешонка. Тому я рішуче протестую проти психологічного та емоційного насильства над ними, яке їм доводиться терпіти в цьому монастирі.
Син Андрія Лемешонок - Дмитро Лемешонок
Українська 
English 
Русский 
Slovenčina 
Italiano 
Ελληνικά